Старогрецький філософ Сократ(469 — 399 рр. до н. Е.) щиро вірив, ніби обраний для зайняття філософією зверху і приставлений до народу Афін, "як овід до коня", щоб той не впадав "в духовну сплячку", а піклувався про своє моральне самоудосконалення і розвиток інтелекту: "Бог послав мене в це місто, щоб я будив кожного з вас, носячись цілий день всюди, умовляв, докоряв невпинно".
Він з'явився на світ з розплющеними очима і з самого дитинства чув внутрішній голос, що відмовляв його від якихось вчинків, щось що забороняв, закликав роздумувати і міркувати. Сократ багато читав, любив розмовляти, але ніколи нічого не записував і, по спогадах Платона, стверджував, що писемність заважає поглибленому сприйняттю і засвоєнню. Дізнавшись, що дельфийский оракул вважає його наймудрішим, філософ здивувався, але не загордився про себе, а сказав: "Я знаю, що я нічого не знаю, а інші думають, що вони щось знають", підкресливши цими словами відносність своєї мудрості — вона незрівняна з мудрістю бога.
Він прославився своїм методом народження істини, педагогічним талантом в проведенні дискусій і діалогів, успішним наставництвом в питаннях моральності. Сократ будив у людей інтерес до філософії і самопізнання, чого не змогли зробити філософ Гераклит, що плаче, жалів "мокрі" душі людей, і що сміється над їх дурістю і недоладністю Демокрит. Ті височіли над натовпом, а він йшов до неї, відкритий для спілкування, не чванячись перевагою свого інтелекту, передаючи свої знання підліткам і юнакам, вступаючи з ними в довгі діалоги, щоб разом наблизитися до істини, навчивши їх при цьому логічно мислити, міркувати і аналізувати.
У Древній Греції були дуже популярні софісти — платні учителі риторики і ерістики(мистецтва красномовства і суперечки), що навчали як перемагати супротивника в судових тяжбах і конфліктах. Головним критерієм для більшості з них при виборі являлася примітивна вигода. Сократа ж людина цікавила як істоту моральну, він не брав з учнів плати і до софістів відносився неприязно, поважаючи, проте, їх знання і не уникаючи вступати з ними в спори заради пошуку істини. Одне таке змагання видатних умів Сократа і софіста Протагора в дискусії чи "Можна навчити доброчесності" приведе Платон у своєму творі.
Софісти були дослідниками риторики і створили науку про слово, стверджуючи, що істина у кожного своя. Сократ постійно сперечався з ними, відволікаючись від досліджень етичних питань, від "пізнання самого себе", доводячи об'єктивність добра і зла, запевняючи, що вада сама себе карає. У відповідь софісти висміювали філософа-вихователя, що стверджував, що краще терпіти несправедливість, чим її влаштовувати. Арістотель, учень Платона, що навчався у свою чергу у Сократа, дасть таке визначення софістиці в одному зі своїх творів: "Софістика — уявна мудрість, не дійсна".
Метою філософських міркувань Сократа було самопізнання, що мало певний сенс: пізнати себе як моральну і громадську людину. Щасливе життя Сократ ототожнював з доброчесністю, але з обмовкою: щоб робити добро, потрібно знати, в чому воно полягає. Філософ-вихователь прагнув в дискусіях знайти загальні визначення видів доброчесності, вирішивши, що моральність є наслідком знання, що якщо немає поняття, то немає і знання. Відвідавши в молодості храм Аполлона в Дельфах, Сократ перейнявся глибоким сенсом напису "Пізнай самого себе", накресленою мудрецем Хилоном над входом, і вона стала девізом його філософії.
До найважливіших доброчесностей Сократ відносив: справедливість(дотримання законів божих і людських), мужність(подолання небезпеки), стриманість(приборкання пристрастей). Іноді, роздумуючи над питаннями етики, він занурювався на довгий годинник в самого себе, повністю відключаючись від зовнішнього світу. Одного разу він поскаржився, що все ще ніяк не може "згідно дельфийской написи, пізнати самого себе". Арістотель уточнить моральну теорію Сократа: знати і використати знання — не одне і те ж, але доброчесності можна виховати — ця справа звички.
Філософ-вихователь умів майстерно вести діалог, і його розмови, на перший погляд смішні і дивні, про ковалів, ослів, овець виявлялися у кінці глибокодумними. Іноді він запитував співрозмовника, чи добре той знає предмет, і, отримавши ствердну відповідь, просив пояснити йому незрозумілі місця, ставлячи по ходу розмови питання. Сократ не соромився говорити співрозмовникові: "Запитуючи тебе, я тільки досліджую предмет спільно, тому що сам не знаю його". Цей метод пошуку істини син камнетеса Софрониска і акушерки Финарети називав "майевтикой" — мистецтвом народження. Він ставив, наприклад, питання: "Що таке справедливість? Які істотні ознаки визначають це поняття"?, і це ставало предметом обговорення з використанням навідних питань і переходом від частки до загального.
У Сократа було багато слухачів не лише тому, що він не брав плати за навчання: уроки філософа-вихователя розвивали логічне мислення, і усі вони швидко опановували мистецтво розмови, уміння аналізувати, міркувати і робити висновки. Деякі з учнів Сократа жили в інших полісах і з великими складнощами пробиралися в Афіни, коли йшла Пелопоннесская війна. Майбутнього великого математика Евклід(Евклид) долав по ночах з Мегари сорок кілометрів, щоб потрапити на його бесіди, Антисфен з Пірея, майбутній засновник знаменитої школи киников, що обмежували свої потреби, щодня проходив вісім кілометрів, щоб набратися мудрості.
Багато хто з учнів Сократа стане видатними ученими, філософами, політичними діячами, засудить рабство, бездумне прагнення до накопичення, відкриє школи, обезсмертить свої імена, без воєн і страждань підштовхнуть людство до прогресу. Навіть через тисячоліття вчені філософи не можуть порівнятися з ним в педагогічному таланті проведення довгих діалогів у пошуках істини і наставництві: "Виховання — справа важка, і поліпшення його умов — один зі священних обов'язків кожної людини, бо немає нічого важливішого, як освіту самого себе і своїх ближніх".
Багато століть минуло з того дня, коли Сократ вимовив свої останні слова: "Ми повинні Асклепию півня. Так віддайте його, не забудьте"!. По-різному розуміють їх сенс філософи: хтось вважає "останньою зухвалістю" або "жартом Сократа", хтось не бачить ніякої загадки — повинні Асклепию за одужання від хвороби, що називається життям, хтось вважає, що він нагадав про одужання душі після смерті тіла. Але внутрішній голос вихователя міг підказати йому для прощання з учнями, пригніченими неминучістю, і підбадьорюючий сенс "сухого огнелогоса": "Ми, філософи, повинні півня богові Асклепию за одужання наших хворих душ".
Знайти поняття моральних якостей, узагальнити їх і таким чином пізнати себе Сократ не встиг — завадила страта несправедлива, але учні його не забудуть настанови філософа-вихователя:
"Хто знає себе, той знає, що для нього корисно, і ясно розуміє, що він може і чого він не може". "Не залишайся в невіданні відносно себе самого; не роби помилки, в яку впадають величезна більшість людей: звичайно люди виявляють цікавість до чужих справ, а не прагнуть аналізувати самих себе. Так ти не лінуйся робити це, а, навпроти, усіма силами стеж за собою".
Джерела: БСЕ, Платон. Соч. у 3-х т., Курс лекцій з древньої філософії
